З 1962 року і до цього дня кафедральним собором Полтавської єпархії є Свято-Макарівський храм.
На початку ХХ століття ніхто не міг навіть уявити, що невелика парафіяльна Макаріївська церква на околиці, названою Берековкою, колись стане головним кафедральним собором.
Не судилося побачити цей храм за життя і тому, на чиї кошти було зведено святиня. Головним меценатом будівництва церкви був полтавський купець другої гільдії Л. В. Колесников. Лев Васильович і його дружина Анастасія Іванівна залишили після себе світлу пам’ять, увічнену в храмах Полтави. Достовірно відомо, що на їхні кошти було також споруджено храм на честь Святої Трійці на Сінній площі, в якому ці знамениті полтавчани і були поховані.
Великі кошти благочестиве сімейство залишило, згідно із заповітом, і для зведення Макаріївської церкви, яку побудували в 1903 році, через два роки після смерті благодійника. У 1904 році храм освятив Преосвященний Іларіон, єпископ Полтавський і Переяславський, в честь преподобномученика Макарія, Переяславського, Овруцького та Канівського чудотворця.
У 1907 році в маленькому храмі освячено ще один приділ – на честь пророка Божого Іллі. Про це свідчить хрест, який стоїть всередині простого дерев’яного престолу з написом: “Во имя Отца, и Сына и Святаго Духа. Сооруженъ сей Святый Престолъ въ честь и память Святаго Пророка Иліи при державе Благочестивейшаго Императора Николая 2-го, при Епископе Іоанне, иждивеніемъ прихожанина Иліи Константиновича и женою его Агафіею Исидоровною Радченковыми. Освященъ сей Святый Престолъ съ благословенія Епископа Полтавскимъ градскимъ благочиннымъ протоиереемъ о. Василіемъ Глинскимъ 1907 г. мая 12 дня при Настоятеле сей Церкви свящ. Иліи Феодоровиче Кущинскомъ, діаконе Василіи Запорожченко и церковномъ старосте Михаіле Андреевиче Шпилька. Мещане Анна Петровна Моргулева, Анна Кононовна Тестенкова”.
Згідно з прор
оцтвом юродивого Кузьми Івашина з Горбанівка, що жив в 20-х роках минулого століття, Макаріївська церква в незмінному вигляді повинна вистояти у важкі часи усіляких диявольських спокус і чвар і зустріти Спасителя в години Його Другого Пришестя.
Саме цей блаженний передрікав митрополиту Григорію (Лісовському), що Макарівський храм згодом стане кафедральним, оскільки майже всі церкви міста будуть знищені. Це пророцтво пояснює те велике здивування, яке викликало духовний заповіт митрополита – поховати його не поблизу центрального в той час Успенського собору, а під вівтарем Берековскої церкви.
Є Промисел Божий і в тому, що Горбанівська чудотворна ікона, яку після руйнування в 1936 році Горбаневської Різдво-Богородичної церкви деякий час переховували благочестиві миряни, нарешті знайшла притулок саме в Макаріївської церкви. За винятком порівняно невеликого відрізка часу (в 1949-1962 роках образ знаходився в Преображенському соборі, який був тоді кафедральним), святиня постійно перебувала і перебуває зараз в Макаріївським храмі.
У 30-х роках, коли на всіх уцілілих храмах міста висіли “безбожні замки”, Макаріївська церква діяла. Але в ній часто змінювалися священнослужителі, оскільки як “вороги народу” час від часу безслідно зникали. На жаль, нам не вдалося дізнатися імен їх усіх, бо служити їм доводилося дуже недовго, а документи реєстрації до нас не дійшли.
У Велику П’ятницю 1937 ієромонах Єфрем (прізвище невідоме) служив при винесенні Святої Плащаниці і готувався зустріти разом з прихожанами Велику Суботу. Але цьому завадив арешт священика. А тому тяжкою тишею зустріла Полтава Великодні Свята в тому страшному році. Вперше за всю багатовікову історію міста в ньому мовчали дзвони. У Великодню ніч пасок не святили, парафіяни сумно розійшлися по домівках. Влада, церкву не відбирала, а тільки лицемірила: знайдіть, мовляв, священика – і будете служити. Ключі від храму були у старости.
Трохи пізніше призначили батюшку з Харкова, який прослужив від свята Вознесіння Христового близько місяця. Пізніше Макаріївська церква знову замовкла. У 1938 році на Водохреще дзвони задзвонили, але тривало це недовго – всього місяць. Потім – знову тиша. Ще пізніше храм перетворили в цукровий склад, але, на щастя, це йому не зашкодило, оскільки мішки лежали на підлозі. Вівтар, слава Богу, не чіпали …
У вересні 1941 року німці окупували Полтаву і розвісили листівки: “Відтепер – свобода релігії!”. 14 жовтня, на свято Покрови Божої Матері, після тривалого, майже дворічного, перерви, відбулося перше довгоочікуване святкове богослужіння …
Хвиля храмових руйнувань за часів так званої хрущовської відлиги обійшла Макаріївську церква, – навпаки, після знесення в 1962 році Преображенського собору вона отримує статус кафедрального храму. Кілька реставрацій не змінили його початкового вигляду. Ні стихії, ні людська несправедливість не змогли йому нашкодити.
